Омелян Іванович Волох
Омелян Іванович Волох

Становлення

Народився 18 липня 1886 на Кубані (сучасна станиця Калниболотська, Новопокровський район, Краснодарський край, РФ) в родині наймитів-українців. Крім Омеляна, в сім'ї були двоє молодших синів — його брати Петро та Костянтин.

Незабаром сім'я Волохів переїхала в село Білоцерківку (нині село Первомайськ Сватівського району Луганської області). Коли Омеляну виповнилося 6 років, померла його мати, і хлопець мусив йти у найми до сусіда-куркуля. Влітку пас худобу, взимку навчався в місцевій церковнопарафіяльній школі. У 14 років уже працював відвальником вугілля на шахті біля станції Лоскутівка на Луганщині.

З малих літ виявив схильність до малювання. Сільський священик відвіз його до Харкова та влаштував у науку до художника-оформлювача. Там Омелян виконував обов'язки «хлопчика на побігеньках», що його не влаштовувало, тому невдовзі втік додому. Взимку знову працював на шахтах Донбасу, а влітку, в пору косовиці, їздив підробляти на Кубань.

За рекрутським набором Волох потрапив на військову службу, був артилеристом у Михайлівській фортеці біля Батумі (Грузія). У грудні 1910 року повернувся зі служби додому. Спочатку вантажив вугілля на залізничній станції Насвітевич (місто Лисичанськ). Повернувшись до мрії стати художником, вступив до школи живопису імені Раєвської в Харкові. Але через несплату за два місяці навчання змушений був залишити її. Правда, його творчі здібності відзначили стипендією, призначеною Куп'янською земською управою у зв'язку з 50-річчям звільнення селян від кріпацтва. Але ця підтримка не змогла розв'язати матеріальні проблеми Волоха.

Коли в серпні 1914 року розпочалася Перша світова війна, Омеляна Волоха знову призвали до російської армії та направили артилеристом до стрілецького полку Південно-Західного фронту. Там проходили службу й обидва його молодші брати. Усі вони брали участь у боях під Перемишлем (Галичина). Під час бойових дій О.Волоха двічі було поранено. Отримавши Георгіївський хрест 4-го ступеня та звання штабс-капітана, він зрештою опинився в Харкові, де й зустрів 1917 рік.

У часи визвольних змагань

У період створення в російській армії українізованих частин був командиром 2-го запасного полку військ Української Центральної Ради та прихильником українських есерів.

Наприкінці 1917 року — один із керівників «Гайдамацького коша Слобідської України», створеного Симоном Петлюрою. На чолі його брав участь в обороні Лівобережної України від більшовиків, придушенні більшовицького повстання в Києві та наступних вуличних боях з військами Муравйова (січень-лютий 1918 р.)

Як сотник 3-го Гайдамацького полку, сформованого на базі Гайдамацького коша Слобідської України, у лютому 1918 р. брав участь у визволенні Києва від більшовиків. Відтак командував полком під час наступу на Донбас (весна 1918 р.).

За час перебування на керівних посадах в Дієвій армії УНР «відзначився» такими негативними для національної справи діями, як арешт полковника Петра Болбочана (січень 1919 р.), участь у єврейському погромі в Проскурові (лютий 1919 р.), вбивство команданта Гайдамацького полку полковника Виноградова та повстанського отамана Юхима Божка, спроба самовільного роззброєння 1-го полку Січових стрільців, та постійним ігноруванням наказів самого Петлюри з розбудові військових частин.

Грудень 1919 р. — очолюючи Гайдамацьку бригаду, зробив спробу розгрому ставки Головного отамана УНР у Любарі, захопив скарбницю УНР і перейшов на бік червоних військ.

Радянський період

Вересень 1920 — вступив до Комуністичної партії. Працював у Народному комісаріаті землеробства УСРР, займав низку відповідальних посад у ВУЦВК, в Держстраху України.

У ніч проти 5 травня 1933 року був заарештований. Органи ДПУ на той час готували матеріали з так званої справи «Української військової організації» (УВО), яка начебто проводила роботу з підготовки збройного повстання для повалення Радянської влади та відновлення буржуазної «Соборної України». Волох начисто заперечував усі пред'явлені йому звинувачення.

Згідно з обвинувальним вироком Волоху інкримінувалося, що він «належав до харківської групи Української контрреволюційної організації та з 1931 року входив до складу всеукраїнського її центру, проводив активну роботу для підготовки збройного повстання в Україні, керував диверсійно-терористичною роботою та за завданням організації повинен був до початку повстання організувати ряд диверсійних актів (підрив Київського та Вінницького мостів) та провокаційні замахи на представника іноземної держави з метою прискорення інтервенції проти СРСР, підтримував особисті зв'язки з московським центром організації, у квітні 1933 року був обраний до складу трійки щодо підготовки повстання». Жодного з цих звинувачень, побудованих на широких знайомствах Волоха, заарештований так і не визнав. Відповідно до ухвали судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 23 вересня 1933 року, Волоха було ув'язнено терміном на 10 років у місцях позбавлення волі, підвідомчих ОДПУ СРСР. Відбувати призначене покарання Волоха відправили на Соловки.

Постановою особливої трійки НКВС в Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року Омеляна Волоха засудили до вищої міри кримінального покарання — розстрілу. Мотивувалося це тим, що 134 «українські буржуазні націоналісти» (серед них і Волох), «засуджені на різні терміни за контрреволюційну, націоналістичну, шпигунську та терористичну діяльність в Україні, залишаючись на колишніх позиціях, продовжували шпигунську, терористичну діяльність, створили контрреволюційну організацію — Всеукраїнський центральний блок». Ось так закінчилося життя людини, яка могла прославитися як оборонець України, а закінчила життя, як зрадник.

Піднявши заколот проти української влади і Головного отамана Симона Петлюри, Волох захопив українську державну скарбницю і рушив у напрямку Чуднова для з'єднання з більшовиками. На якийсь час гайдамаки Волоха зупинились у П'ятці. Ось так описує своє перебування в П'ятці Омелян Волох у своїй автобіографії написаній у камері №37 12 травня 1933 року, після свого арешту органами ДПУ: "Так на очах у частин червоної армiї ми вiдiйшли до с. П’ятка. В П'ятку прибули два боротьбисти Савицький Сергiй i Немоловський Iван. З П'ятки я написав листа до Житомирського Ревкому про те, що «Спробу обезброїти мої частини вважаю помилкою, але повстанцi нi в якому разi не будуть битись з Червоною армiєю. Ми йдемо в тил Деникiну допомагати Червонiй армiї. Що об’єднання наше з Червоною армiєю залишається в силi». З пакетом був надiсланий гiнець який назад не повернувся, але одержанi були вiдомості, що пакет досяг свого призначення. В П’ятці пiднявся галас серед повстанцiв про те, що бiльшовики хотiли знищити всiх повстанцiв, що треба закинути думку про об’єднання, а пiрвати з ними. Прихильники Данченка з бригади Волинських повстанцiв вимагали захопити Житомир i пiдняти селян проти бiльшовикiв. З П'ятки розбiглася вся Волинська бригада, взагалi було втрачено бiльше 1000 людей. Але я твердо розумiв, що використати сприятливий момент i допомогти контреволюцiї не входило в мої завдання. З П'ятки повстанцi пересунулися до Янушполя, де була розпущена Волинська рада, а утворений ревком Правобережжя з двох боротьбистiв i я третiй. З Янушполя втiк – отаман Данченко."

Завантажити наступні 18 зображень