Костянтин-Василь Острозький

Князь Костянтин-Василь Острозький
Князь Костянтин-Василь Острозький

Костянтин-Василь Острозький (* 2 лютого 1526 — † 24 лютого 1608) — князь (син Острозького Костянтина Івановича), український магнат, воєвода київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.

Походив з родини Острозьких, найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України XVI — початку XVII століття. Серед його предків генеалогічна традиція кінця XVI — початку XVII століття називає Руса і давньоруських князів — Рюрика, Володимира Святославича, Ярослава Мудрого та Данила Галицького. Батько Констянтина-Василя — Костянтин Іванович Острозький — великий гетьман литовський.
Молодий Острозький дістав гарну освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, Острозький отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії.
З середини 1540-х років в офіційних документах Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям — Костянтин.
Політичну кар'єру Острозький почав в 1550 році, отримавши від великого князя литовського посаду старости володимирського і маршалка волинського.
На початку 1550-х років Острозький одружується з Софією Тарнавською, дочкою Яна Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана.
В 1559 році Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, Острозький проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить Острозького «некоронованим королем Русі», що проводить відносно незалежну політику в руських землях.
В 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 році він став сенатором. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року.
Коли в 1572 році вигасла династія Ягеллонів, Острозький в 1573—1574 роках був одним з можливих кандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувала і Туреччина (цьому завадило те, що Острозький вважався «вождем схизматиків»), згодом і на московський після смерті останнього Рюриковича царя Федора Івановича, а 1598 році (Острозький був споріднений з московськими Рюриковичами).
В 1574 році Острозький переніс князівську резиденцію з Дубна до Острога, де розпочалася перебудова Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.
Своєрідними були стосунки Острозького і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, Острозький намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на початку 1590-х років Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591—1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо зібране Острозьким у вирішальні битві під П'яткою нанесло нищівної поразки повсталим. Шимон Пекалід в хвалебній поемі «Острозька війна» засвідчив м'яке ставлення Острозького до переможених. Князь обмежився лише вимогою публічного покаяння і присяги козацького ватажка перед родом Острозьких. Згодом Острозький виступив рішуче проти повстання Северина Наливайка у 1594—1596 роках.
В релігійній сфері Острозький виявився гідним продовжувачем справи свого батька, який ретельно дбав про українське православ'я. За його часів місто Острог, один з двох титулярних центрів єпархії Східної Волині, стає центром православної духовності. Загалом відзначаючись релігійною толерантністю, Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму.
Характерним було ставлення Острозького до актуального на той час питання про об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання, Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснило спробу укласти церковну унію оминаючи князя, Острозький виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору.
Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого зокрема входили Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філарет (Мартин Броневський), Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукарис (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайко та інші.
За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.
В 1575 році Острозький запросив Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року.
Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами. Острозький був також засновником шкіл у Турові в 1572 році, Володимирі-Волинському у 1577 році, Острозької школи у 1576 оці і друкарні в Острозі близько 1577 оку. При Богоявленській замковій церкві, що мала статус кафедрального собору і була одним з найзначніших православних храмів того часу, виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон написаних в той час вважаються шедеврами православного іконописання.
Наприкінці XVI століття Констянтин-Василь Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл. Річний прибуток князя перевищував 19 мільйонів злотих.
Останні роки життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Останні роки свого княжіння Острозький доживав в Дубенському замку. Збайдужіння Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає.
Помер в 1608 році і був похований в крипті Богоявленської церкви в Острозі.

Констянтин-Василь Острозький кілька раз перебував у П'ятці, так як містечко-фортеця належали його родині і навіть носило родовий герб старовинного українського княжого роду Острозьких. Серед документально підтвердженних фактів перебування князя у П'ятці, є згадка про нього у Київському літописі першої чверті XVII ст, де описується битва загонів Острозького з повстанцями Криштофа Косинського.

Там повідомляється:Рок 1593: тот жє кн̃зь Василєи под Пяткою козаков побил, и присягли єму козаки, жє вЂчными часы з ним нє валчыт. И на знак того звитяства казал накидат 3 ямы вєликих и казал насыпати над ними 3 курганы вєликих, которыє и тєпєр стоят.

Завантажити наступні 18 зображень