Дорошенко Петро - гетьман України (1665-1676)
Дорошенко Петро - гетьман України (1665-1676)

Дорошенко Петро (1627 - 19 листопада 1698) - визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665-1676). Ставши у 1665 р. гетьманом Правобережної України, поставив собі за мету кінцеве звільнення її від поляків. У 1667 р. завдяки турецьким війскам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. У 1668 р. був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра. Боровся за незалежну Україну в її етнографічних межах.
Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова.
Народився в м. Чигирині. Походив з старого козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка. Михайло Дорошенко потрапив у пастку у 1628 р. за час одного з свої походів на Крим і Чорне море і був важко поранений у бою з татарськими загонами кримського хана Ґірея. Згідно з леґендою, татари настромили голову гетьмана на списа і виставили на кілька місяців на воротах міста Кафи (сьогодні Феодосії).
Петро Дорошенко здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Героїчна смерть діда була для нього блискучим прикладом беззастережної відданості своєму народові. У неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657. Виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом.
Дякий час він співпрацював з Гетьманом Іваном Виговським, запеклим ворогом Москви, а потім і з Юрієм Хмельницьким, сином Богдана. У 1665 році Петро Дорошенко був обраний Гетьманом Правобережної України, замінивши на цьому становищі Павла Тетерю, який в своїй політиці орієнтувався на Польщу і тим втратив довір’я в значної частини козаків.

Початок гетьманства
Будучи противником союзу з Московською державою, підтримав гетьмана І. Виговського. В 1660 як полковник чигиринський Дорошенко їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659. В 1663-1664 — генеральний осавул у гетьмана П. Тетері, з 1665 — полковник Черкаського полку. 10 жовтня 1666 правобережні полковники вибрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. В 1665-1666 Дорошенко був змушений розбити двох претендентів на гетьманську булаву — В. Дрозденка і С. Опару.
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобереженої України, Дорошенко при підтримці київського митрополита Й. Тукальського провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин — так званого серденята (з турецької — відчайдухи), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.

Запровадження реформ
Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.
Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини.
У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р. Горині.

Об'єднання з Лівобережжям
Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось антимосковське повстання. В ході нього у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І. Брюховецького і 8 червня 1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.
Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П. Суховієнка. Дорошенко, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д. Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На початку 1669 Дорошенко при допомозі запорожців під проводом І. Сірка вдалося розгромити Суховієнка і його союзників - кримських татар.

Союз з Туреччиною
Відсутністю Дорошенка у Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1669 у м. Глухові на основі Глухівських статей 1669 проголосили гетьманом Д. Многогрішного. В цих складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і отримати допомогу у боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени 1669 уклав союзний договір з Туреччиною (затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12 березня 1669 у Корсуні). У 1669 П. Д. Дорошенко отримав від турецького султана титул санджакбея.
На думку історика Наталії Яковенко основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана на 18 років раніше (у 1651) між Б. Хмельницьким і турецьким султаном. За цим старим договором:

  • територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля;
  • підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався повічно;
  • українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату;
  • українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької казни;
  • на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир;
  • Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди гетьмана;
  • султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

Війна з Польщею
У вересні 1670 П.Д. Дорошенко, як cанджакбей турецького султана, був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником М. Ханенком. Протягом 1671 призначений Дорошенко наказним гетьманом О. Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і українських загонів М. Ханенка. 1671 пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 польська армія на чолі з Яном III Соб'єським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могилів, Вінницю.
Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. В липні козацькі полки, під проводом Дорошенка розгромили на Поділлі під Четвертинівкою козацькі загони М. Ханенка. 27 серпня 1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали турецький султан Мохамед IV, кримський хан Селім-Гірей, та гетьман Дорошенко здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На початку вересня 1672 українсько-турецько-татарськи війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 уклав Бучацький мирний договір 1672.

Бучацький мирний договір
Укладання Бучацького договору, за яким Польща вимовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. В червні 1672 замість скиненого з гетьманства Д. Многогрішного лівобережним гетьманом було обрано І. Самойловича , якого 17 березня 1674 було проголошено гетьманом всієї України.
В червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Г. Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом І. Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю - Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенко під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візиря Кара-Мустафи, яка змусила І. Самойловича і московські війська відступити.

Зречення з гетьманства
Правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка Проте ситуація на Правобережжі була надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Д. почав падати серед українського населення. В цій ситуації розчарований політикою Туреччини Дорошенко вирішив зректися булави.
Восени 1675 на козацькій раді в Чигирині Дорошенко склав гетьманські клейноди, а І. Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Але московський уряд вимагав від Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра в присутності І. Самойловича і І. Ромодановського, від чого Дорошенко рішуче відмовився.
Восени 1676 30-тисячна московська армія і полки І. Самойловича знову обложили Чигирин. 19 вересня 1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін серденят. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.
Після зречення з гетьманства Дорошенко поселився в с. Сосниці (тепер Чернігівська область), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. В 1679-1682 Дорошенко був призначеним вятским воєводою и мешкав беспосередньо у Вятці.
Останні роки життя Дорошенко провів у с. Ярополчому під Москвою, яке було віддано йому в володіння, де і помер у 1698 р. Зараз це с. Ярополець (рос. - Ярополец) Волоколамського району Московської области Росії (135 км від Москви). Там є кам’яна плита з ґратчатою огорожею і з написом. У краєзнавчому музеї напроти могили зберігається мармурове погруддя гетьмана роботи невідомого скульптора XVIII сторіччя.

Правнука гетьмана Наталя Ґончарова стала дружиною класика російської літератури О. Пушкіна, який шкодував, що каплиця на могили Гетьмана на той час вже не існувала і за клопотанням якого була відновлена після поетової смерті. Цю другу каплицю було знищено більшовиками у роки Другої світової війни. Втретє каплицю було поновлено на кошти російсьских благотворчих фондів.

Підсумок
Все життя і діяльність гетьмана Дорошенка, визначного державного і політичного діяча свого часу, були спрямовані на досягнення повної державної незалежності та збереження територіальної єдності України. Власне таку оцінку його діяльності давали такі видатні українські історики як В. Антонович, М. Костомаров, М. Грушевський, Д. Дорошенко та ін. Але перша спроба об’єднати Правобережну і Лівобережну Україну, що її намагався здійснити Гетьман Петро Дорошенко, закінчилась невдало.

Відомий російський поет Олександр Пушкін у поемі Полтава писав:

  Коли б старий наш Дорошенко

І Самойлович молодий
Або Палій і Гордієнко
Із козаками стали в стрій, –
Тоді в снігу, в лихій годині,
В Москві не дохли б козаки...
І скрізь по селах України
Рушали сотні і повки.
Переклад Є. Гребінки

Достеменно, визначити коли саме Петро Дорошенко відвідував П'ятку дуже складно. Але, що саме ця подія мала місце в 1668-1669 роках, є згадки краєзнавців.

Завантажити наступні 18 зображень