Будь-яке село — це колиска працьовитих, чесних, сумлінних, порядних людей. Можна підбирати ще багато інших красивих епітетів, та вони все рівно не передадуть велич душі сільського трудівника. Бо селяни не лише віддані роботі, це умудрені життям, важким буденням і невимогливістю до розкоші люди.

Василь Боніфатович Корженко — один з них. Все своє життя, змалку і до сьогодні, він прожив у П'ятці. Його дружиною стала красива сільчанка, яка й нині, уже в зрілому віці, виглядає справжньою красунею. Людмила Іванівна подарувала чоловікові двох синів, якими гордиться родина, усе село. Сергій і Володимир мають майстрові руки і щире серце. Вони ніколи не пройдуть мимо людського горя, не байдужі і до проблем своїх земляків. Стараються підсобити їм у роботі, допомогти порадою.

Корженки раз і назавжди усвідомили, що ота поговірка: де народився, там і згодився — саме про них. Вони побудували в селі гарні хати, народили дітей, навчили їх працювати на землі й любити ближнього.

Главу сім'ї, Василя Боніфатовича, знають і шанують не тільки в селі, а й в усьому районі. Він неперевершений токар, фрезерувальник, одним словом, майстер на всі руки. Будь-яка сільська робота, а особливо з цих спеціальностей, йому під силу. Василя Боніфатовича називають сільським умільцем, людиною з доброю душею і золотими руками.

Далекого 1968 року В. Б. Корженко прийшов молодим хлопцем у П'ятківський колгосп різноробочим. Та душа лежала до техніки, він відчував у собі потяг до майстровитості. Тому й вивчився токарній справі, згодом оволодів ще й фрезерним верстатом. Він був незамінним спеціалістом в майстерні токарної бригади. Розповідають, що йому треба було лиш сказати, яку частину до сільськогосподарської техніки потрібно було зробити, далі він мудрував над нею сам. Мовчки ставав до верстата і за якийсь час приносив трактористу готову деталь. В районі Василь Боніфатович славився як найуспішніший раціоналізатор, за що не раз отримував грамоти і грошові премії.

На жаль, розпалися спочатку колгоспи, далі створилися сільгосппідприємства, а потім не стало і їх. Техніку роздали на паї, щось роз продали, а щось рознесли по частинах на метал і лишився відомий на весь район токар-фрезерувальник без роботи. Засумував, було, за верстатами майстровий, але, слава Богу, хтось надоумив і запропонував Василю Боніфатовичу взяти на паї свої верстати, аби не знищили і їх.

Завантажити наступні 18 зображень