В одному із кабінетів П'ятківської сільської ради милують око блакитними далями вишиті рушники. Як виявилось, ці музейні витвори, не помилюся так сказати, бо великих варті вони виставок, мережила мама землевпорядника сільради Валентини Попченко. Вона їх привезла із своєї малої батьківщини - Овруцького району. — У мене є ще й вишита сорочка та спідниця прабабусі. Цим речам уже більше ста років і я бережу їх як сімейні реліквії, - говорить Валентина Григорівна.— Цей наряд одягаю на великі свята, коли виступаю на сцені сільського клубу. Вони дуже підходять до пісні «А сорочка мамина біла-біла...», яку я люблю співати. Ще зовсім дівчам захопилася й Валентина вишивкою. Довгими зимовими вечорами разом з мамою та бабусею брала п'яльця в руки й мережила нарівні з дорослими рушники, скате¬ртини, сорочки, наволочки.
У родині вишивали всі. Тож ця любов перейшла і до Валентини. З кожним разом душа тяглася вишити краще й краще той чи інший візе¬рунок.
— Коли в мене є голка, нитка, полотно — більше мені нічого не треба. Тоді від¬почиває душа, аряджається позитивною енергією,— ді¬литься жінка.— Раніше нит¬ки були великим дефіцитом та й полотна не можна було ніде купити. Як з'являлося все це в магазині чи на базарі — відразу скуповувала велику кількість. Приїду додому, миттєво сідаю чаклувати над орнаментом — вимальову¬ється візерунок на новій сер¬ветці. Скільки я подарувала своїх витворів подругам, рі¬дним та й друзям своїх дітей. Хоча мої діти живуть в Киє¬ві та Москві і мають сучасні меблі, все ж висять у них ма¬мині українські вишиті ру¬шники, на столі лежать сер ветки, а на свято стелять вишиту мною скатертину.
У житті В. Г. ПоПЧЄНКО було вдосталь сліз і горя, радості і щасливих хвилин і, звичайно, непосильної праці. Бо живе жінка в селі, має город, господарство. Приїхала жінка із Овруцького району та чуднівська земля стала для неї рідною. Тут закінчила Турчи-нівське училище, була в колгоспі обліковцем, бригадиром городньої бригади, а нині уже 6 років працює в сільській раді. В нелегких сільських буднях не зраджує Валентина Григорівна своєму захопленню. Хоч робота, сім'я, спорудження будинку, гос подарство забирає багато часу, все ж встигає виши¬вати та ще й на сільській сцені виступати. В колек¬тиві сільради саме вона за¬ряджає всіх позитивною енергією, своєю працелю¬бністю, веселою вдачею та запальним характером.
А вдома, в затишних кі¬мнатах, зустрічають гостей вишиті рушники, високо підбиті подушки, уквітча¬ні різнобарв'ям наволочок, яскравіють веселками кили¬ми, а у дворі буяють квіти та городина...

Ірина ТОПИХА
Завантажити наступні 18 зображень