ОСТРОПОЛЬСЬКА БИТВА
й, хоч відігнали назад їх, та бій розпочався ізнову:
Кілька разів вороги до міських наближалися мурів,
Свідком зрадливого підступу стало придатне до цього
Місце. Вони крадькома на шеренги густі наступали,
Шлях крізь вогонь собі навіть знайшли ці серця войовничі.
Рівним був Марс для обох тих сторін, і однакова кількість
Там полягла. Отже, ворог, злякавшись ще більшої втрати,
Знищить Острополь задумав вогнем, і згоріли розкішні
Князя будівлі. Уже наближалась сюди його молодь,
Та низові козаки тут з'явилися швидше, ніж з неба
Блискавка вдарити може, не хотіли ж бо вірити Марсу.
Думка, що йдуть же свідомо на злочин, їм крил додавала.
Труднощі змусила їх переносити: саме стояла
Люта зима й по дорогах засніжених йти було тяжко,
Все ж таки маршем швидким до фатальної П'ятки добрались,
Брами в'їзні укріпили і двері всі позачиняли.
Всі на плечах звідусіль помагали носити каміння
Й також метальні машини, що мури вогнем розбивають,


УКРІПЛЕННЯ П'ЯТКИ
Двадцять поставили біля високого Божого дому,
Близько ровів довгожерлих тринадцять гармат розмістили,
А гаківниці великі прикрили в бійницях палацу.
Поту багато пролив піхотинець тоді при цій праці,
В брамах стояв теж, за зброю йому слугувала сокира.
Тут, замасковані, навіть мортири воєнні стояли.
Всюди скрипіли вози, що гарматні підвозили ядра,
Пороху бочок аж сто тоді зсипали разом на купу,
Голос разючий сурми закликав горожан всіх до зброї.
Ворог з сусідніх містечок позвозив великі запаси:
Вдосталь худоби, й Церери плоди, і багатства великі,
Всюди по П'ятці гасав він тоді, божевільний неначе,
Ззовні мав захист надійний, позиція дух піднімала,
Захистом в місті були усі пагорби й навіть долини.
Тілу вони жирним салом і темним вином догоджали,
Всі попивали фруктовий навар -- саламаху сільськую,
Вакх блукав всюди по вулицях міста: одні танцювали,
Інші стояли гуртом і співали пісні жартівливі,
Часто військова труба вигравала разючі мотиви,
Тож з них частина жила лиш сьогоднішнім днем і, напившись,
П'яна, хропіла, а інші не дбали цілком про напої:
їздили верхи на конях, там коней привчали тягнути
Віз у пилюці, тут лук натягали великий, там списи
Кидали довгі й ударом і бігом тривожили інших.
Шум учинився, і крик долітав до зірок золотавих.
Там знов столи застеляли і ставили вина й обіди.
Першим сюди на четвірці призвідник походу Косинський
Швидко під'їхав і Вакху зробив узливання жертовне.
Славу здобув би він більшу і в світі відомим усюди
Став би, якщо б доторкнувся судном колись вод Бористена
Й густозарослих його берегів, і ніколи війною
Проти Острозького княжого дому піти не посмів би.
Зараз, оскільки свавільна ця думка дерзнула на більше,
Хай же і твір наш зростає: сприяй ти усім зачинанням,
Отче наш Фебе, якого вважають найбільшим поетом.
Княжі війська наближались сюди, поки в оргіях п'яних
Ніч низові козаки тут проводили радісно й дружно.
Тільки Аврора, зійшовши, розсіяла темнії тіні,
Більша частина загонів острозьких до П'ятки добралась,
Військо велике сніги десь в дорозі затримали довше.
Справді, Острозькі вели на війну ці численні загони,
Тільки вони, ці загони військові, з поселень далеких
Швидко прийти не могли, щоб побачити П'ятку фатальну.
Завжди був першим з загоном звитяжним князь Януш Острозький,
Тисячу вершників вів крізь дощі, і вітри, і морози,
Люта стояла зима, проте першим прибув він під місто
Й тут же загін свій поставив і батькове військо поповнив.
Потім, коли Феб піднявся високо у зорянім небі,
Януш, що знав про ворожий цей вчинок зухвалий, побачив
Військо козацьке, що йшло від високого Божого дому,
Серце його заніміле і розум схвильований раптом
Страх небувало жахливий наповнив, і весь він здригнувся.
Сам же Косинський, розлютившись, гостру сокиру схопивши,
Бочок аж сім розрубав з животворним вином, і потоком
Вакхів блаженний напій скрізь по вулиці міста полився
Брами усі зачинили, при вході поставили варту,
Воїни, в зброї усі, крізь бійниці стріляли з мушкетів,
Заметушились у місті, забігало всюди козацтво,
Праця кипить: забриньчали щити, задиміло багаття,
Сурми разюче заграли. «До бою!» -- наказ розійшовся,
І, звідусіль тут зібравшись, всі думати стали про Марса,
В брамах Сторожа стояла: далеко її зброя сяє.
Жарко і біля ровів, між будинками бігають люди,
Мов боязливі ті бджоли, що лазять усюди по сотах,
Як на них пасічник жадібний димом почне подувати.
Кожен на явну загибель поспішно шикує загони.
Пішки частина готова іти, а частина галопом
Рушила. Той з переляку шолом схопив в хаті, а інший,
Панцир чимдуж натягнувши потрійний, чіпляє меч вірний.
Гетьман, коня натиснувши залізними шпорами в боки,
Дух войовничий словами, як міг, намагався збудити.
Коні в вози запрягають і з'єднують (мажі з возами),


ТАБІР НИЗОВИХ КОЗАКІВ
Щоб не змогло на передні ряди їх напасти острозьке
Військо, -- порядок такий зберігають, звичайно, на війнах, --
Табором це козаки називають, ми ж звемо обозом.
Нищать м'ясні всі склади, які довго вони зберігали,
І забирають із них, тих складів, цілі туші волові,
Йдуть за столами й лавками і все це майно накладають
Швидко на мажі, які на жорстоку війну вирушають.
Це ота Марсова хитрість супроти відбірних загонів
Ворога, що розгадати не можна, це мур нездоланний.
Отже, довіривши їм скіфську лютість і гетське свавілля,
Він уникає воєнних боїв у відкритому полі.
Саме острозькій кінноті наказано вирішить долю
Битви й, щоб доступ легким для своїх, а трудним для
повстанців
Був, то загони кінноти в дугу вже шикуються довгу,
Мов різнобарвна та райдуга, як народилась Тавманта,
В небі дугу натягнула з фати розмаїтих кольорів.
Біля передніх гармат один фланг підтримував Януш,
Проти ворожого війська хоробрий загін розмістивши,
Другий прикрив Олександр (Вишневецький) своїми військами.
Берег ріки захищала надійно заславська когорта.
Де ж себе ворог поводив сміливіше і навіть свобідно,
Там списоносців частина стояла і ворогу в річку
Зовсім відрізала доступ, закривши відкриті підходи,
В центрі метальні машини з'єднались з піхотою разом, --
Саме частину оцю під знамена покликав далматський
Марс неспокійний, а далі стояла там знать честолюбна.
Януш вів військо, що мало мечем низових зараз знищить,
А козаки то побігли вперед, то назад повертались,
То десь далеко в обхід і робили то круг, а то й кілька,
Далі на конях швидких, попустивши свобідно повіддя,
Швидко, мов вихор, від'їхали ген, а то зовсім повільно,
Начебто йшли, а то знов пронеслися із криком шаленим,
Наче те море, коли свої води у бурю жахливу
То на поля виливає, то котить назад неспокійно,
То піднімається вгору, то знов опускається низько,
Миті спокою не має, бо хвилі шаліють усюди,
Тож і шумить, і вирує невпинно від хвиль неспокійних.
Зразу спинили загрозу повстанців, що всюди гасали,
Й вже на порозі війни багатьом їм послали загибель
Вої острозькі, і битви цієї такий ось початок
Добру надію вселив у серця легкодушних солдатів.
Та не злякали вони оте втомлене військо козацьке,
Й хтось з козаків, що у першім ряду йшов, що можна й не можна
Мовити, вголос кричав і картав своїм зубом нищівним:
«Гей, юнаки, ви чого прибули сюди, виродки жирні?
Звикли усі ви лише полювать на зайців боязливих!
Зараз мечем доведеться воєнний свій шлях перевірить.
Чи ж не приємно було б вам десь там хороводи водити
Чи на бенкетах сидіти й ліейським вином пригощатись?
Проти козацького війська яке ж вас безумство послало?
З роду твердий наш народ, терпеливий у всяких нещастях,
В диких місцях живемо, на безлюдді, де звірі блукають.
Вік свій увесь у залізі проводим, сніги та морози
Зносимо легко й нерівні проміння пекучого Феба:
Чи то улітку, як ближче стоїть до Землі на орбіті,
Чи то узимку, коли місяці він проходить поспішно.
Воду нам Вакх постачає. Церера дарує постійно
їжу -- плоди свої, одягом служать нам шкури звірячі,
А Бористен нам житло дає біля порогів (їх двадцять),
Мило нам здобич приносити й жити приємно з грабунку,
Вам же до серця безділля, закони тривожать вам душу,
Межі на думці постійно та югери довгого поля».
Від ворогів ці слова та із їх середовища вийшли,
Саме коли козак гордий гасає й скликає загони,
Навіть грозить, довіряючи стрілам швидким і коневі,
Чернь боязлива, що звикла до підступів і до грабунку,
Навчена друзями-скіфами, похорон дикий, зухвалість
Скіфську, фракійське мистецтво і лють особливо жахливу
Скоро покинеш, безглузда фаланго, й вуста твої наглі
Матимуть спокій, і їх, що постійно голодні, наситиш.
Тож після цього князям не посмієш поглянуть в обличчя,
Ні появитись на очі їм без поручителя-друга,
Швидко не зможеш ти звідси втекти ані викуп їм дати,
Сила в ногах не поможе, бо сніг навкруги скрізь глибокий,
Ось переможець: тобі сповіщає він чорну годину,
День вже останній настав, і загибель твоя неминуча.
Вдача огидна й бунти нерозумні -- причина, що скоро
Ріки криваві побачиш і теж у крові всі знамена,
Тільки ось сонце досягне зеніту своєї орбіти.
Тут командири взялися за зброю, за ними частини
Рушили. Тульський все зором незвичним своїм оглядає,
Бігає Вільга усюди, палкий Загоровський збирає
Кінні загони до бою, Слапковський виносить воєнний
Стяг сніжно-білий під звуки разючі сурми бойової,
А Ярмолинський сміливо коневі повіддя звільняє,
Сили немає у нього знести слова рабської люті:
«Душу свою підбадьорюй, бо війнам кінця ще немає,
Буде на полі оцім Переяслав, що нині димить ще».
Тільки на конях своїх Феб піднявся високо у небі
Й людям на землю послав скрізь спекоту жахливо-нестерпну,
Й краща частина цього дня уже проминула щасливо,
Вже до зеніту орбіти дійшло золотистеє сонце,
Саме в цю пору, до бою і виступив табір повстанців
З міста, а Януш суворий, що був у цей час недалеко
Війська Острозького, так закликав всіх до бою жовнірів:
«Гляньте, жахлива гроза скрізь по нивах невинних шаліє.
Просто ганьба, коли нищать поля громадян цих нещасних,
Скільки зруйновано міст, -- ще димлять від пожеж там будівлі,
Скільки іще спопелять, скільки меч ще зруйнує ворожий,
Всім це відомо, і кожен з вас міг би про це розповісти.
Зараз ось сила ворожа страшна проти нас виступає,
І коли наші загони із ворогом вступлять до бою,
Сили напружте усі, щоб щасливо війну закінчити.
Справа солдатам і сил додає, і їх забирає:
Запал в ним є, і боги в справедливих ділах всіх сприяють.
Тож помагав осягнути мету повелитель Олімпу
Воїнам завжди, звичайно, у їх справедливих дерзаннях.
Він Амаліка віддав колись єфрамітанським солдатам,
І як дітей до зірок ось підносить скрізь батьківська слава,
Так і Господь, якщо візьме на себе турботу про когось,
В кожному місці і в кожну хвилину його захищає.
Він, коли руки свої найсвятіші підніме, то вдруге
Цих ідумеїв нових його сильна правиця розгромить,
Лихо пошле й розжене філістимлян оцих боязливих,
Заволодіють їх військом і страх і жах небувалий.
З нами якщо буде завжди Господь із щасливим знаменням,
Згине усе: без сприяння всевишніх нічого не може
Бути. Отож, перемога щаслива і жодних трофеїв.
Ну ж, юнаки, пам'ятайте про доблесть воєнну, і радо
Зараз візьміться за зброю, і киньтесь на ворога швидко.
Труднощі перші військової служби уже ми здолали,
Вже перейшли від дитячих років до юнацького віку,
В діях Белони шумливих і Марсових труднощах досить
Досвіду маємо і багатьох стріл пізнали ми силу,
Міряли сили свої, не раз стріли отруйні вживали,
Нищимо луком своїм ворогів, що ідуть від Аврори.
Хай ця земля підбадьорить серця, що скорботні від лиха,
Стріли великих нещасть і ваших сердець хай торкнуться,
Нищіть чуму цю: числом вона й доблестю вас не здолає!
Гонор вас кличе до бою, а славу у нашого роду
Ваше здобуде довір'я, постійне і добре відоме.
Киньтесь на них, віроломних, -- удар хай удару, хай зброї
Зброя, вогонь хай вогню будуть рівні і ранам -- тех рани.
Без подарунків ніхто із вас звідси не піде додому,
Батько мій більші своїм нагороди уже визначає,
Вдячність від нас вам за вчинки оці не загине ніколи,
Й всім нам колись, може, буде приємно про це все згадати.
Випала справа велика мені, я на ворога зараз
Йду вже й піду, куди Бог поведе і острозька кров рідна».
Так він сказав і сам кинувся першим на лави ворожі,
Й перед шеренгою першою витягнув меч свій блискучий,
Серцю своєму й душі довіряв і на все був готовий:
Пальму здобути в бою або згинути в смерті обіймах,
І повернув своє військо, щоб вдарить на ворога в центрі.
Князя загін йшов поспішно за ним, і все військо Острозьке,
Наче та блискавка з неба, кинулось швидко до бою.

Завантажити наступні 18 зображень