Як жили селяни.

Наше село, як і всі села, існувало за своїми законами, які встановились у селі за багато століть, за своїми традиціями, на відміну від міста, які не змінювалися довгі часи. В останні часи (за останнє століття) село було значно видозмінено під дією революції і комуністичного управління, заборонено релігію (в нашому селі церква продовжувала своє життя, в інших селах церкви були зруйновані, служба заборонена), насаджувались інші релігії, в результаті змінилися або появилися нові поняття буттєвих вартостей, значно було зменшено вартість людського життя, життя людини стало коштувати 1 коп.

Плануванням села ніхто не займався, села виникали, розширювались, планувались стихійно. Тип планування нашого села – вуличне, безсистемне, в основному, з двірною системою, центрально-український правобережний, лісостеповий тип. Забудова двору – безсистемна садиба або вільна однорядна чи по периметру. У дворі будувались хлів для худоби, клуня для збіжжя, погріб, навіс для сіна, літня кухня та ін…

І один і той же недолік плану двору селянської садиби, що характерно не тільки для цього села, а для всіх сіл України і не зважаючи на заможність власника садиби. В одному дворі садиби об’єднано два типи дворів за своїм призначенням – двір для худоби і двір для людей, для мешканців садиби і гостей. В одному дворі «товчуться» і люди, дорослі, діти, тварини, корови, свині, а також і гості, працюють, відпочивають, обідають, відмічають великі свята і події.

Про житло.

      Хати в селі тоді були дерев'яні, може, за винятком, кількох. Хати всі потопали в садах, біля кожної «Садок вишневий коло хати...», переважно вишнево-сливові. Яблуні і груші були вирубані свого часу, щоб позбутись великих податків. Хати обмазані білою глиною передні фасади, а задні, хліви і клуні – жовтою глиною. Глину брали в глиняних ямах, у селі були поклади білої і жовтої глини.

Хати були, переважно, маленькі: одна кімната, вона ж кухня і кімната-зал і спальня. Велика піч з грубою-плитою для приготування страв і для випічки хліба і пирогів. З меблів - обідній стіл, під стіною довга лавка, стільці, мисник для посуду, скриня для зберігання добра. Для відпочинку і спання - широкий дерев'яний піл (типу настилу) для всіх. Дехто міг спати на теплій лежанці, а діти на печі. Меблі зроблені з простих дощок місцевими столярами.

      Хати були і з двох кімнат. Перша кухня, також велика піч з грубою-плитою для приготування страв і для випічки хліба і пирогів. З меблів – великий обідній стіл, під стіною лавка, стільці, мисник для посуду. Тапчан для кого-небудь. Друга кімната, називалася ванькир, призначалася для свят, дітей туди не пускали. Між першою і другою кімнатами була груба для опалення. У другій кімнаті були завжди чистота і порядок. Стояв обідній стіл для святкових чи ювілейних обідів. Ліжко, скриня, шафа. 

 Архітектура житла була українською, типовою для всього села. Хату розміщували на деякій відстані від дороги чи вулиці. На ділянці між дорогою і хатою садили фруктові дерева або влаштовували квітник. Хату будували головним фасадом у двір.

Хату при будівництві орієнтували так, щоб вхідні двері були на схід або на південь. Хати з входом з інших сторін не будували. Тепер ці правила порушені, їх не притримуються.

Перше приміщення називалося сіни. Кухня та житлова кімната розміщувались праворуч від входу в хату, ліворуч – комора та інші допоміжні приміщення.

В кухні зразу ж біля входу стояла велика піч. Це велика з каменю і цегли споруда. Зараз таких не будують. В печі готували такі страви – борщі і супи, каші, смажились млинці, випікався хліб, пироги, паски, та всі потрібні блюда і в будні і на свята. Поруч з піччю праворуч була ще й груба – плита з конфорками для більш швидкого приготування простих страв. Опалювались печі дровами. Коли не хватало дров, то опалювати хату вимушені були рубати плодові дерева, вибирали ті, які плодоносять менше.

Ліворуч у куточку стояли пічні інструменти – коцюба і рогачі, а також віник. Коцюбою хазяйка управляла вогнем у печі, вигрібала вугілля з печі або переміщувала його в інше місце. Рогачами переносила горщики зі стравами.

Біля дверей на табуретці стояло також відро з водою і кварта для пиття води.

Напроти печі в кутку біля дверей стояв судник або висів мисник для посуду.

На стінах висіли образи, дзеркало, фотокартки в рамках під склом.

На печі спали діти, там було тепло, а також залазили і дорослі, якщо замерзли або слабенькі чи хворі.

Від печі через кімнату по діагоналі в кухні або в кімнаті, якщо одна кімната, був покуть. У цьому кутку ставили обідній стіл, накритий скатертиною, під стіною лавка на всю довжину стіни, а перед столом стілець на всю довжину стола. У цьому кутку, у покуті, над столом був головний образ під вишитим рушником, а на лавці – колоски свяченого жита і пляшечка зі свяченою водою.

На лавці свячених атрибутів завжди сідав батько, як глава сім’ї, чи то на свято, чи в будній день. Ніхто з молодших або з жінок не міг там сісти.

Праворуч від печі або груби і до протилежної стіни ставили піл, служило як ліжко, це настил з дощок на висоті трохи менше метра, на якому спала вся сім'я. Замість матраців – солома, подушки пухові, одіяла – рядна.

Між полом і столом стояла скриня, як невіддільний елемент інтер’єру хати, на ній можна було і сидіти.

У багатших була кухня окремо, ще одна кімната, де стояло ліжко або два, обідній стіл для урочистостей, також під стіною лавка, стілець і стільці.

Освітлювались кімнати гасовими лампами, настільною або підвісною до сволока. Гас продавався в селі. Гасовими були також прилади для приготування страв – примуси і керогази.

Навпроти хати або зліва будували хлів для худоби, погріб, хлів для сіна і дров. Туалет ставили за хлівом.

У деяких були криниці. Криниці при будівництві розміщували біля дороги так щоб її сторона, де відро стояло, виходила на вулицю. Робилось це так, щоб сусіди чи прохожі могли набрати води для себе. Відро піднімалось за допомогою барабана з тросиком або за допомогою «журавля».

Огорожа була дерев’яна з штахети або просто з жердин. Також дерев’яні ворота. Замість хвіртки біля воріт був перелаз. Це частина огорожі шириною ледь менше метра, була нижче пояса, так щоб можна було б перелізти.

Біля воріт стояла низенька лавочка, на яку увечері сідалі сусідські господарки після того як закінчили всі роботи: корова подоєна, свині і кури нагодовані, діти і чоловік повечеряли і займаються своїми справами, а жінки можуть з годинку потеревенити.

      Для опалення були у хатах печі або груби. Щоб зберігалося тепло всю ніч було треба закривати каглу. Кагла це отвір, через який дим з печі  виходить у комин, і по вертикальному димоходу – в атмосферу. У простих хатах кагла закривалася шматком дрантя, а в сучасніших – металевою заслінкою. Якщо закриту каглу до того, як перетліли всі дрова в печі, то дим, а вже чадний газ, що виділяється в печі, потрапить у хату. Як наслідок, сонні жителі засинають навічно. Таке траплялося. Тому пильнували, щоб у печі не залишалося не перетлілих дров. До речі, слово кагла було і в Шевченка.

      Дах хат переважно був солом’яний. Солома для покрівлі акуратно відбиралася під час молотьби ціпами, потім фахівці у цій справі в’язали невеличкі подвійні снопики, на даху їх прив’язували солом’яними перевеслами до риштування даху. Таке покриття було тепле і дешеве, служило років з десять. Також дахи, були з бляхи і, рідко, з черепиці.

      На зиму хату утепляли. Для цього восени ставили зовні по стінах риштування з дерев’яних жердин на деякій відстані від стін, закладали солому. Зимою було тепліше. Весною забирали солому на паливо або на підстилку худобі.

      Опалювали хати дровами. Дрова – це був основний вид палива. Скрапленого газу в балонах тоді ще не було в селах. Використовувалась також і солома, але рідко. Дровами запасались з восени. Привозили підводою з лісу за гроші. Мені доводилось їх пиляти пилкою і колоти сокирою. Робота важка, але добра фізкультура. Деколи був торф. Солому приносили темними ночами, остерігаючись сторожів, з колгоспних скирт. Збирались кілька жінок, брали з собою мотузки чи паси, в’язали великі-великі тюки соломи, мабуть висотою жінки, і тягали на плечах кілометрів два чи три. Соломою встеляли підлогу в хаті, щоб було тепліше. Адже у багатьох хатах була земляна підлога, зимою холодна.

      Сільські дороги ґрунтові, весною, під час затяжних дощів, становились не проїзними і не прохідними.

Електроенергією село почало забезпечуватися десь наприкінці 40-х років минулого століття, а потім було і радіофіковане село.

Завантажити наступні 18 зображень