Моє враження про теперішнє село

      Я пройшовся кількома вулицями села, вздовж і поперек. Не встиг обійти все село, околиці і поля, не вистачило часу, потрібна ще одна експедиція.

Висновок – селом пройшлась орда, нашестя. Життя замерло. Хати, сади, огорожі в запущеному стані, дуже багато кинутих хат, сади і городи у великих бур’янах, у зріст з людину, тин поламаний, хати десятиліть не фарбувались, не ремонтувались. На подвір’ях не видно людей, ні з ким привітатися, ні собак, а ні котів. Наочно – в цих хатах люди не живуть.

...........Аж страх погано

...........У тім хорошому селі:

...........Чорніше чорної землі

...........Блукають люди, повсихали

...........Сади зелені, погнили

...........Біленькі хати, повалялись,

...........Стави бур’яном поросли,

...........Село неначе погоріло,

...........Неначе люди.подуріли,

...........Німі на панщину ідуть

...........І діточок своїх ведуть!..

 Як нібито написано разом зі мною.

      А глянути на колгосп «Пам'ять Ілліча». Всі будівлі, ферми зруйновані або руйнуються, валяться, зовсім не використовуються, хоч якого-небудь дихання у колгоспі не чути і не видно, тут вже давно людська нога не ступала. Контора закрита, також ні людини.

      Дитячий садок – все розкрадено, порожні віконні зіниці сяють.

Левади не скошують, трава росте з високим бур’яном, не придатним для корму.

      Дороги в ямах, річка не розчищається, заросла.

На пасовиськах корів зовсім не бачив.

      Зруйновані, напівзруйновані будівлі чи споруди, нібито недавно тут була війна. Страшно, страшно, слова відповідні важко підібрати.

      По суті село мертве або напівмертве. Таке могли створити не свої, а окупанти, окупаційна влада.

Правда, щось залишилося живе, є добрі будинки і не мало, і багато нових будинків, добротних, з усіма вигодами, і є навіть бізнесмени, а село вмирає. «Село чорне   »

      Страшно і моторошно дивитися на це спустошення. Чи буря чи торнадо, як у США. Ні це 20 років керівництва орди колишніх і теперішніх комуністів, які зараз при владі. Для них важно було «приватизувати» найбільше, вивезти, продати, а там хоч…

      До того ж люди не хочуть працювати, вважають, що на таку зарплату немає сенсу гнути спину.

Багато хат і городів використовуються власниками їх як дачі, а самі вони мешкають у містах. От ці садиби виглядають привабливо, ухожені, у хорошому стані, видно дихання життя.

      На цвинтарі, в селі не бачив могили похованих від голодомору. Немає ні кургану, не встановлено обелісків, і т.д. Тут Всі забуті, окрім головного злочинця – вождя Сталіна.

      Також немає могили загиблих під час Великої Вітчизняної війни, і взагалі, могил загиблих всіх війн. Як же так: «ніхто не забутий»?

      Були загиблі в серпні-вересні 1941 року, коли прийшли в село німці. Розповіді про цих загиблих, як їх виловлювали, я чув. Чув, що один молодий солдатик прибіг до копи сіна, за ним біжить німець, наш головою хоче сховатись у сіні, але не вдається. Німець догнав його і заколов штиком. Були загиблі наприкінці 1943 та на початку 1944 років, і не мало їх було загиблих у здовж дороги. Були важкі запеклі бої на дорозі, було багато загиблих. Діти, які проживали біля дороги, самі це бачили і потім розповідали. Де вони поховані? Де поховані останки того воїна, якого ми, діти, знайшли на дорозі до Чуднова? Нема.  

      На кладовищі показують доглянуту могилу, з прізвищами похованих військових. Але то не ті. У цій могилі були поховані ті, які загинули під час катастрофи військового літака над селом П’ятка. Точної дати я не пам’ятаю, подія ця трапилась уже тоді, коли в селі не було німців, мабуть при перельотах авіації з Європи на далекий схід для участі у війні з Японією. Пам’ятаю, що літом летіло дуже багато літаків з заходу на схід, не один день гуділи. Дорослі говорили, що буде нова війна. Я пам’ятаю це поховання в цій могилі, глибока дуже довга могила, на дні лежать солдати у своїх зелених гімнастерках, навколо могили стоять люди з села і діти попереду. Хто-то щось говорив, потім чоловіки лопатами засипали могилу і все, ми пішли по домівках.

      Пригадують як один літак зачепив чиюсь хату в селі, але то був «кукурудзник» і то було під час війни, це правда. Про це пам’ятають і розказують і тепер.

Навчався у Львівському політехнічному інституті. Поступив в 1957 році. Потім часто мене розпитували, як ти там прижився, чи не було якихось труднощів у спілкуванні, у дружбі з місцевими хлопцями та дівчатами. Чи не сторонились вони тебе, чи не остерігались чогось. Адже у той час на Західній Україні тривала війна між УПА і НКВД (КГБ). Відповім, що ні разу, ніхто зі мною не починав і не вів розмови на тему війни, або про ОУН, УПА, ніколи не чув хоч слова. Відповідав, що ні, не було такого. І я сам не зачіпав ніколи цієї теми. Не знаю чому, може тому, що ця тема тоді мене не цікавила, про цю тему я став цікавитися дещо згодом, після завершення інституту. А потім, коли я дізнався, усвідомив, куди я попав, я не дивувався. Я розмірковував, чому, навіть під час розмов не вискакували якісь слова чи фрази про націоналістів, «бандерівців» та ін. і я не розпитував їх, тому що і сам не знав що таке ОУН і УПА чув, що були якісь бандерівці, яких називали скрізь у пресі – «бандити».

Думаю, що їхні батьки дуже суворо заборонили їм затівати такі розмови і вони добре були усвідомлені небезпеки таких розмов і вони знали, чим це може закінчитися.

Студентські групи по складу були довільно різні за національністю, по місцю мешкання, були з центральної і східної України, були з Росії, різні по віку, були члени партії, відслуживши в армії і т.д.

      Тільки один раз, який я запам’ятав. У якомусь учбовому корпусі, на перерві в коридорі, проходячи повз мене якийсь студент на вухо мені тихо сказав: «Вбили Степана Бандеру». І все.

      Точилися розмови на ці теми вже в час незалежності України. Багато вчилося студентів, батьки яких були борцями за Україну.

      Як дізнався у часі незалежності - в групі обов’язково був «сексот». Хто ним був, я не знаю. У групі всякі були, а виділити одного не можу, навіть члена партії, ні по поведінці, ні по стосунках. Як я переконався під час перебудови, що сексоти були скрізь і ми їх викривали.

Про теперішнє життя. Наприклад, якщо балон скрапленого газу для плити коштує 260 грн., що складає десь третину пенсії селянина, і вони вимушені бути перейти на дрова. Пенсіонер не може ніяк заробити, крім пенсії, він немає грошових прибутків, то на що йому жити? По рівню життя у селі село повертається назад, на рівень 30-х років або окупації України царською Росією. Нові закони, які приймаються новою владою направлені на те, щоб не дати людині заробити, а навпаки, забрати те, що в нього є останнє.

Прослідкуємо, кому належить цей газ і кому ідуть гроші за цей газ. Пенсії людині виплачує держава з бюджету країни, який наповнюється за рахунок відрахувань від зарплати людей. Газ належить якомусь олігарху і гроші, які людина отримала з бюджету, який же вона і наповнює, ідуть у кишеню олігарха. І так за все, за всі товари і послуги. Ціни олігархи встановлюють набагато вищі аніж собівартість їхньої продукції. Дуже цікаво. Виходить, що багатий забирає в бідного, а бідні платять багатому, і ці гроші вже не повертаються ні державі, ні людині. Абсурд.

Або ще такий приклад.

Селянин вирощує зерно. Олігарх або держава «купують» у селянина зерно (в лапках тому, що вони всякими маніпуляціями доводять селянина до того, що він вимушений віддавати своє зерно за плату, яку встановлює не селянин як продавець, а олігарх, як покупець). Далі зерно зберігається, на млинах мелеться, випікають хлібобулочні вироби, і продукцію зі свого зерна селянин купує в магазині. Але ціна його ж продукції стала вже в десятки разів вища, тому що на кожному етапі олігарх набавляє до ціни свій прибуток, який встановлюється зі стелі, враховуючи інтерес тільки олігарха і ніякими законами не регулюється, тому що олігарх, як депутат прийняв такі закони на користь собі самому і подібних собі. І менш всього отримує селянин. Всі на зерні збагачуються, а селянин бідніє. Від випеченого буханця хліба селянину перепадає аж кілька відсотків від продажної вартості його, решта перекупщикам (у народі – «Бариги»), яких до кожного буханця може приклеїтись багато і які не несуть ніяких витрат, тільки встановлюють свій відсоток, і не маленький. Селянину не вигідно вирощувати не тільки зерно, а й всі інші види вирощуваної продукції – овочі, фрукти, м'ясо, молоко і молочні продукти. Селянину не дозволяють самостійно продавати, а тільки через перекупщика.

Завантажити наступні 18 зображень