Привітання.

Вітались між собою, при зустрічі, старші – «Слава Богу», відповідали – «Навіки слава». А також «Добрий день», «Доброго ранку», «Доброго вечора», відповідали так же або «Доброго здоров’я»

Таких привітань, як здрастє, здраствуйте, привіт, в ужитку не пам’ятаю. Вони значно пізніше появилися. Також рідким було рукопотискання в чоловіків при зустрічах.

Про одежу.

Жінки не знали такого одягу як штани, ніколи їх не надівали, навіть жартома. Хоча історики кажуть, що вперше штани наділи жінки, а потім уже чоловіки, і одівались чоловіки в брюки для їзди на конях.

Боялись жінки, а навіть і молоді дівчата, показати ногу вище коліна, а тепер у дівчат, а також у жінок, ноги голі. Зараз шорти в дівчат на багато коротші ніж тоді у жінок труси – які називались – панталони, довжиною від пояса до колін навіть у дівчат.

Тоді дівчата не носили трусів і бюстгальтерів. Сам чув як дівчатам було невтямки, що таке труси. Не знали, що таке – купальники. Як і чоловіки, жінки купалися сором’язливо в нижній білизні. Жінки купалися дуже рідко, тільки при крайній потребі. Не знали і не носили комбінацій. Носили білизну з домашньої тканини, виробленої з конопляного волокна. Шили самі ниткою й голкою, самі ж і розкроювали.

Були кожухи – шуба наверх шкірою.

Прикраси.

Жінки, а надто дівчата, носили у вухах кульчики, в основному, прості, з простого металу, бронзи або щось таке подібне. На пальцях носили каблучки або обручки, також з простого металу. Надівали брошки в коси або на одежу. На шиї носили намисто. Інколи траплялись і срібні прикраси. Про золоті не пам’ятаю.

Зачіски.

Жінки і дівчата мали зачіску – коси, дві, рідко коли одна. Короткі зачіски були рідкістю. Дівчата отримували право робити іншу зачіску тільки після завершення школи або перед заміжжям . А завивку, а тим більше хімічну, були дуже рідкий вид зачісок і почали робити такі зачіски, здається наприкінці 50-х років.

Чоловіки стриглися в місцевій цирульні, парикмахерська була для чоловіків, вид зачісок – бокс або полубокс, для дітей-хлопчиків – наголо. Вартість такої стрижки – 50 коп. Жінки свої зачіски робили по домах.

Про посуд.

Глиняні горшки, миски, дерев’яні відра та бочки і діжки з металевими обручами. чавунні баняки малі для страв і великі для харчів худобі. Склянки, чарки, кварти.

Прасування білизни.

Було два способи прасування білизни. Перший, так званий холодний. На качалку намотували білизну і рублем по столу катали качалку з білизною декілька разів, потім перемотували білизну іншим боком і повторяли. Білизна були гладка, рівна, майже без зморщок і складок. Рубель – це така дерев’яна колода, довжиною приблизно метр і в поперечному розрізі – приблизно 10 на 10 см., з однієї сторони поперечними зубцями, якими при рухами туди-сюди крутили качалку з білизною. Качалка – це палка довжиною може трохи менше метра, діаметром кілька сантиметрів. Рубель у мене є, можу віддати в сільський музей.

Другий спосіб – гарячий. Були такі праски з ємкістю для гарячого вугілля, яке бралося з топленої печі чи груби. Корпус праски мав дірочки. При розмахуванні праскою вугілля розпалювалося і нагрівали праску до потрібної температури, можна було прасувати білизну.

Весілля, хрестини.

Весілля, вінчання в церкві.

Хрестини народженої дитини також у церкві або на дому. Для села ці процедури було виконати простіше ніж в інших місцях. У селі була своя церква і хрестити в церкві дитину не було ніяких проблем. Відомо, що в інших селах, а надто в містах, треба було попередньо домовитися, а потім майже підпільно хрестити.

На хрестини назначалися кум і кума, а потім уже домашнє гуляння.

Пологи в селі часто були без акушерки, вдома з сільською повитухою. У селі були свої повитухи. Сільська повитуха була достатньо високої кваліфікації і мала великий досвід і часто вони приймали роди вдома про це були часті розмови, і я сидячи на печі слухав і запам’ятовував подробиці..

Весілля.

За день до весілля по селу ходили наряджені дружки з заплетеними в коси барвистими стрічками, заходили до хат і піснями запрошували гостей – родичів та друзів на весілля.

У день весілля, а це була завжди неділя, всім гуртом йшли через все село до церкви на обряд вінчання. У церкві молоді, батьки, родичі і гості в церкві були присутні на процедурі вінчання. Мені довелось бути присутнім кілька разів, а я був малий і мене не пропускали вперед і я мало що бачив. Цікавіше було спостерігати ходу процесії з церкви додому. По дорозі додому молодих зустрічали хлопці і діти і вимагали викуп за молоду. Інколи виносили на дорогу стіл, ставили вінок свячених колосків жита. Молоді платили викуп. Це була десятка.

Я якось також спробував це зробити. Мені були потрібні гроші. Взяв жито, вийшов на вулицю і, коли підійшла процесія, я вимагав викуп – 10 крб. Але мені дали всього 1 крб. Я залишився незадоволений.

Випивки.

Музика, співи, напої – без цих критеріїв не було свят, веселих гулянок та інших подій. І в розпалі свята наші батьки і діди не рідко перебирали або не знали міри. Крім свят, як офіціальних або сімейних, випивали і без причини, я і тепер.

Про дівчат.

Як і всі люди села, так і ми збиралися за святковими столами, готували закуски, напої. Як завжди, дівчата прагнули зачарувати хлопців своєю поведінкою, підкресленою своєю красою. А хлопці користуються цим і на вухо дівчатам щось нашіптували. А потім починалися співи, пісні, танці.

Ніяковіння людей в ту пору.

Такий приклад, який мені запам’ятався. До якогось свята споряджалась спортивна сцена: дівчина по ходу мала зробити стійку на руках. От я був присутнім недалечко і чув як дівчата обговорювали, як цій дівчині одітися. Довго перебирали всілякі варіанти, вирішили - у спортивні штани, а поверх них – спідниця. Але при стійці на руках, спідниця впаде і закриє голову дівчині. Далі вирішили, закріпити спідницю до брюк шпильками. Дівчата були такі сором’язливі, що не наважувались показатись без спідниці, навіть у спортивному костюмі.

Медичне обслуговування населення в селі було і, можна сказати, на досить високому рівні. Була лікарня, аптека. Були лікарі різних профілів. Не знаю скільки їх було. Був стаціонар, не знаю на скільки місць. Для такого села і не потрібно було багато. Як відомо медичне обслуговування було безкоштовне. Хворих зі складними і важкими захворюваннями направляли в районні лікарні. Була аптека. Медичне обслуговування на той час було безкоштовне. Платити потрібно було за ліки, які купувалися в аптеці.

Все це було жахливо зруйновано, лікарня закрита, персонал звільнений, обладнання вивезене і продане, будівлі приватизовані, правильніше сказати – привласнені. Як у всіх селах країни. Залишилося, мабуть, одна невеличка амбулаторія, один лікар, а може і не лікар, а фельдшер, на все село по всіх спеціальностях. Залишилася вірогідно одна аптека з ліками по недоступних цінах.

Тепер медичне обслуговування звелося в селі до нуля. Надається тільки одна послуга – оформлення останньої довідки.

Завантажити наступні 18 зображень