КРАЮ МІЙ РІДНИЙ

Спогади про П’ЯТКУ

 2012


«Село! О! сколько милых, очаровательных видений пробуждается в моем старом сердце при этом милом слове. Село! И вот стоит передо мною наша бедная, старая белая хата, с потемневшею соломенною крышею и черным дымарем,»

 

Село!... Гай-гай, скільки любих, чарівливих образів прокидається в моєму старому серці з цим дорогим для серця словом! Село... І от стоїть переді мною наша вбога, стара, біла хата з потемнілою солом’яною стріхою та чорним димарем 

Тарас Шевченко

Приснилося, що я вернувсь додому.

Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,

Сміються в сонці золотому

Річки, і села, і поля.

 

Ось-ось прийду до хатоньки моєї,

Де мати жде мене й не жде,

Я скрикну "Матінко!" до неї,

Вона на груди упаде.

                                       Михайло Старицький

 

Присвячую Лесі Мельничук,

моїй натхненниці,

щирій українці, патріотці,

знавцю рідної, української мови.

      Є таке місце в кожної людини, що навічно залишається з нами, кожне дерево і кожний камінь закарбовуються в пам’яті, і час від часу якась дрібничка нагадає нам про минуле і обличчя найвідданіших, кращих друзів ніби виринають з минулого і туга огортає серце, бо "ні твоїх снів, ні твоїх дум нам не забути, рідний краю". Таким для кожного з нас є і залишається Батьківщина. Для мене це село П’ятка. Місце, де народився, виріс, вчився оповите якимсь невпійманним серпанком туги, і раз-у-раз із минулого постає наше незрадливе дитинство, наші рідні, наші віддані друзі, дружба з якими навічно. Ми пам’ятаємо їх все життя і ніколи не забудемо.

      Ніколи я не забував моїх щирих друзів, з якими навчався в десятому класі П’ятківської середньої школи, а також тих хлопчиків і дівчаток, у гурті з якими я пас корову на зорі свого життя. Друзями були всі ті, хто навчався в 10-х класах і в школі у той час. Часто-густо звертаємось ми до джерел нашого життя, вічно згадуємо ті місця, де народились, де здійснилися перші кроки, де минуло наше дитинство, найкращі роки нашого життя.

Доречним буде навести слова з вірша “Первая звездочка”, уродженця міста Бердичева, поета Аврама Гонтара, який я надибав в Інтернеті на сайті і прочитав його сотні разів:

Я ушибался сотни раз о камни,

Сквозь сто огней вела меня судьба,

Но до сих пор все так же дорога мне

У (Гнило)Пятки дикая тропа.

Заплакал я,

Споткнувшись там когда-то,

И тихий плач мой

Там дрожит поднесь.

Плешивый камень – темный и щербатый –

Все видел…

(И у камня зренье есть!)

Я пил из всех источников…И все же

Колодец старый наш меня влечет.

И мать моя к нему тянулась тоже:

В нем горечь черпала она и мед.

В колодец

Заглянул я

Как-то ночью,

Плыла там звездочка судьбы моей.

…Она мне светит

И сейчас воочью

И озаряет путь

С тех первых дней.

                                       Аврам Гонтар

      Чимало років спливло з дитинства, яке напружено (зосереджено завзято з силкуванням) згадуєш. І бачиш у далечині свої ті роки, і бачиш ту хатинку під солом'яним (стріхою) дахом, і бачиш у тій хатині всіх живих і здорових, навіть тих, яких давно вже нема. І бачиш ту ж гасову лампу в хаті, яка сяє теплим світлом. Бачиш все село, всі ті хатинки, і бачиш на подвір’ях живих і здорових тих же хлопчиків і дівчаток, сусідів, школу, і так шкода, що поїхавши до села, нічого не побачиш і не торкнешся знову, там все нове…

 

Я знову тут, на рідній стороні,

У тім селі, де літа молоденькі

Мої спливли, мов у рожевім сні,

Під променем любові й ласки неньки…

Мій боженьку, як діялось давно,

Коли ти був, щасливий до безмір’я,

Коли життя всміхалося чарівно,

А в серці ще не кублилось зневір’я

                                       Михайло Старицький

      Люди, хати, дороги, все це нове, залишилися тільки ті стежинки, по яких я ходив у той час, чи то в школу, чи то до друзів; залишилися ті ж річечки-струмочки, які несуть у своїх джерелах чисту, дзеркальну воду, яку я пив все те життя, яка дала мені сил і здоров’я, і яку хочеться попити ще хоч би раз.

      У П’ятці спливли мої кращі роки, я так вважаю, хоча мій цей період життя припадає якраз не на кращі роки в країні. Правда, можна сказати, що у цій країні, у якій ми жили, всі роки були погані – то війни, післявоєнний голод і т.д.

        Минуло багато часу, більше півстоліття. Небагато збереглося в пам’яті про ті роки, як жило село, як люди переживали всі ті події. Померкли старі назви, доводиться напружено згадувати. Доводиться заново знайомитися з теперішніми селянами, однакових зі мною по віку, знайомих мені з дитинства та шкільних років, теперішній вид жителів села відрізняється від тодішніх моїх знайомих і друзів.

 Колишнє, забуте почуття

Цілком мене зненацька огортає,

І що з віків немає вороття –

Із мрійної безодні виринає…

За цвинтарем, проміж зелених стін

Розлогих лип, вела у двір дорога;

Крізь тінь густу здаля світився він,

Аж усміхавсь… Але ж то що? На бога!

Немає лип… Одна верба стара!

Хто ж вас зрубав, мої рясні, єдині?

                                       Михайло Старицький

      На жаль, у свій час не занотовувались своєчасно розповіді батьків, бабусь і дідусів про село, ті, хто слухав, їх забували, а історичні події стираються з пам'яті. Варто нам, п’ятківцям, відновити пам'ять. Згадаймо про людей та події, запишемо для нащадків.

Я озирнувсь… аж ні! Нові хатки

Скрізь виросли, немовби ті грибки

Після дощу, на панським попелищі…

 Вітаю ж я коханих спадщиків!

Ростіть, цвітіть і добувайтесь долі

                                       Михайло Старицький

      Мені не довелось знайти в літературі чи в часописах спогади мешканців села або описи про П’ятку. Єдина існує згадка в історичних матеріалах про події, що стались у селі чи поблизу щодо перебування визначних людей у П’ятці, таких як Криштоф Косинський, Севери́н Наливайко, Максим Кривоніс, Гетьман Іван Виговський, Дорошенко Петро Дорофійович, Олександр Петрович Довженко. Думаю, що бували в селі й інші визначні особи, але свідчень про них нема. Може знайдуться. Спробую надолужити цей недолік і викласти деякі згадки про наше село, в якому я провів значний період мого життя. А також доторкнутися і до минулого села. Можливо, це стане прикладом і мої земляки також захопляться цим і ми напишемо всі разом книгу про П’ятку.

Найчастіше згадується в історії України село П‘ятка у зв’язку з вікопомною битвою під П‘яткою (тоді називалось під містечком П'ятка) в січні 1593 року козацького війська, очолюваного гетьманом Криштофом Косинським, з польським військом. Це перша кампанія, перше повстання українського народу проти польського панування (почалась у грудні 1591) Косинського і козаків проти влади польської шляхти, а надто проти князя Костянтина Острозького, якого називали володарем цих земель, ввійшла в історію України, як знаменна подія в боротьбі українського народу за незалежність. До повстання козаків приєднувались селяни, полу-пани, панські слуги і панські піддані, всі ті, хто на собі зазнавав утисків, злидні та несправедливість. Повстання охопило значну територію України, і завершилось битвою під П‘яткою. Під час цієї битви загинуло до 3-х тисяч українських вояків. Їхні кістки лежать в нашій землі. Так свідчать джерела.

Згодом Косинський зібрав військо, щоб іти проти князя Олександра Вишневецького, та, на жаль, сталося вбивство Криштофа Косинського під Черкасами. А втім походи козаків тривали і далі.

        Ця дата і ця битва для села П‘ятка стала основною і найвизначнішою. Згадується ця дата в історії досить часто. Існують навіть твори художньої тематики про цю битву, наприклад, поема "ПРО ОСТРОЗЬКУ ВІЙНУ ПІД П'ЯТКОЮ ПРОТИ НИЗОВИХ" чотири книги, написані бакалавром мистецтв Симоном Пекалідом.

      Не однократно були ювілейні дати цієї події, хоч ця подія не принесла Україні радості, але маємо відмітити пам’ятним знаком цю подію, або інакше вшанувати загиблих і похованих у могилі…

 Стоять та сумують там славні могили,

Де трупи братерські навіки спочили

Старицький-Гребінка

 До речі, в цій битві брав участь дід гетьмана України І. Мазепи, Федір, а також він брав участь і в повстанні під проводом С. Наливайка. 

Як описується в історії України (в статті Історика-краєзнавця О. І. Іваненко, вміщеній у книзі «Козацькі часи на Житомирщині»), містечко П’ятка було добре укріплено, з фортецею, вали якої зберігалися до нашого часу (хто його зна про який час іде мова в цій праці).

Наше село згадується ще й за таких обставин – 18 липня 1648 р. повстанці захопили Бердичів і розбили польські загони біля містечка П'ятка. Що ж до Яна Тишкевича, то відомо, що він брав участь в битві біля Пилявців, в якій зіграв дуже негативну роль, розпочавши битву за греблю без узгодження з "реґіментарями". Втрата маєтків і поразки в боях, певно, і прискорили його смерть, яка настала 1649 р. в Любліні.

      Згадується ще раз у боротьбі за незалежність України – як 18 липня 1648 р. повстанці захопили Бердичів і розбили польські загони біля містечка П'ятка.

      Раньше в П’ятці було знайдено кам‘яний хрест, подібні ставились на козацьких похованнях. Була могила, яка мала форму кургану висотою до трьох метрів, який в 30-х роках був розкопаний.

      Згадується село П‘ятка також у зв’язку з селянським повстанням під приводом Северина Наливайка.

      Останнім часом знайшлась згадка про самого гетьмана Мазепу, "який розмістив своїх у Любарі, Паволочі, П’ятках (підкреслено мною – ВП) та інших місцях, а сам іде у напрямі Дніпра". (Дейлі Курант (ч. 821) за 1 грудня 1704 р.) Думаю, що гетьман Мазепа бував у нашому селі.

      Творів (художніх, дослідницьких) жителів села П‘ятка, про П‘ятку нема, на жаль. А хотілось би почитати, як-то воно було колись, як люди жили. Це ж яку силу-силенну розповідей ми втратили про гарну картину життя-буття наших предків.

      Згадувати, писати про що та про кого є. Село ж П‘ятка існує, як бачимо з літописів, з ХІІ століття, колись село називалось містечко, мало власний герб. Не оминули село такі відомі події як визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, полтавська битва, гайдамаччина, революції 1905-1907 рр., 1917 рік і громадянська війна, перша та друга світові війни, колективізація, голодомори та багато інших. У цих подіях, поза всяким сумнівом, брали безпосередню участь жителі села. Архіви ще існують, доступи до документів відкриті. Прийшов час відновити історичну справедливість. Скільки ж це подій відбулося в селі, які знамениті й видатні люди народилися і жили в нашому селі.

Поселення, які знаходяться на території Житомирщини, сучасної Бердичівщини, мають давню і багату історію. Це підтверджується численними археологічними знахідками, а також зручним географічним положення краю, родючістю земель, наявністю лісів, покладів болотяної залізної руди, глини.

Раніше, як вважає дослідник Бердичівського району Гаврило Григорович Богун, (07.04.1901 р. – 21.05.1981 р.) наш край тривалий час був маловідомий широкому загалу, і він вважає, що чотири століття тому річка, яка протікає через Бердичів Гнилоп'ять, звалася П'яток чи П’ятка, а найбільші притоки, що живлять Гнилоп'ять водою, впадають у неї зліва і їх саме п'ять: у тому числі і П'ятка. Потім частина цієї річки, що протікає через Бердичів, після того, як заселені євреї в Бердичеві зробили річку стічною канавою, річка засмерділась і стала називатися гнилою річкою, тобто Гнилоп'ять.

Розкопки та дослідження, що були виконані дослідником у Бердичівському районі, а також дякуючи виявленим знахідкам, а також враховуючи керамічний комплекс, було встановлено, що в ІІІ-ІV ст. н.е, що життя в краї, і в тому числі і в П’ятці, існувало і на початку V ст. н.е. і щільність заселення цього району була у першій половині І тис. н.е. досить значною. Дослідник запевняє, що у таких селах як П'ятигірка, Радянське, П'ятка, Пилипи Українські, Пилипи Російські, Соснівка та інші життя було в ІІІ-ІV ст. н.е.

(П. С. Скавронський Топонімічна спадщина Г.Г.Богуна).

Тобто історія нашого села триває вже майже два тисячоліття.

Завантажити наступні 18 зображень