Відбудова господарства після війни велася у надзвичайно важких умовах. Про це красномовно свідчать як архівні документи, так і спогади сотень колгоспників тієї пори. Першу зиму після звільнення району від фашистів більшість жителів провела у землянках. А тільки зійшов сніг - всі, хто міг триматися на ногах, вийшли у поле. Техніки не було, тяглових тварин - теж. Отже... у плуги впрягали вцілілих корів, а коли і їх не вистачало - ставали жінки. На рівні з матерями та сестрами до праці ставали зовсім маленькі діти. Чоловіки, що залишилися живими, повертались додому часто скаліченими, та надломленими з середини. Зростало покоління безбатьченків та сиріт, які з дитинства крім важкої праці та постійної нужди нічого не бачили і не чули. В час коли матері з ранку до ночі пропадали на колгоспних ланах, зовсім маленькі діти були надані самі собі. Крім того територією України знову прокотився страшний голод. 

Сіяли і збирали врожай вручну. Багато земель за часи війни були занедбані. Тим часом з партійними директивами необхідно було всіляко дбати про розширення посівних площ. Зменшувалося поголів’я худоби у тваринництві, гостро бракувало кваліфікації кадрів. Жителі сіл були позбавлені свободи пересування, оскільки не мали паспортів. Заробітня плата була незначною. За таких умов виснажлива праця колгоспників уже не забезпечувала зростання виробництва сільськопродуктів. Навпаки сільcьке господарство стало в своїй основі руйнуватися. Це стало наслідком деградації селянства, посилень пияцтва, масову втечу жителів села до міст під різними приводами.Хоча на кінець 1945р. посівні площі дещо розширились,Україна продала державі зерна на 40%менше ніж до війни. Та це неперешкодило державі продавати зерно за кордон. А, що до селян то у 1946 р. на трудодень український колгоспник одержував у середньому близько 1кг зерна, у 1950 р. - 1,2 кг, у 1951 р. - 1,6 кг. Окрім хліба селянам видавали на трудодні гроші, відповідно-1,0; 1,2; 1,6 крб. Основним засобом існування селянства залишалися підсобні господарства, але умови для їхнього розвитку були несприятливими. Сільськогосподарський податок нещадно душив селянство.
Вирощувати городину, мати сади, виноградники, тримати птицю, худобу було вкрай невигідно. Так, податок на городні культури був у 7,5 раза вищий, ніж на зернові, оподатковувались фруктові дерева, кущі ягідників тощо. Це погіршувало і без того тяжке становище селян. У вищих ешелонах влади все це обгрунтовувалось необхідністю
примусити селянина більшу частину часу віддавати так званому ''громадському'' господарству, тобто колгоспам.
Зберігалось встановлене ще до війни обмеження у пересуванні колгоспників, на них не поширювалося пенсійне забезпечення та виплати за тимчасовою непрацездатністю. На роботу в інші галузі народного господарства селянин міг влаштуватися лише з дозволу, на основі відпускної довідки колгоспу. Таке закріпаченя продовжувалося аж
до загальної паспортизації села в 60-ті роки.
Відбудова сільського господарства в Україні проходила повільно. Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми ,та й ці кошти часто не доходили до села і направлялиль в інші галузі, зокрема на оборону. Пріоритет надавався відбудові промисловості. В результаті технічна оснащеність колгоспів залишалися на низькому рівні. У 1945р. в МТС, що обслуговували майже 28 тис. колгоспів і радгоспів України, налічувалося близько 50 тис. тракторів, 15тис. причіпних комбайнів. Протягом першої повоєнної п’ятирічки кількість тракторів і комбайнів у МТС Укpаїнської РСР збільшилась вдвічі, але помітних зміх у становище колгоспів це не внесло.Держава, як і раніше, домагалася адміністративно-командними, а то й репресивними методами інтенсифікації праці в господарствах.


Після визволення села все населення взялося за відбудову сільського господарства та його зміцнення. Відновлювалися посівні площі, почали розвивати громадське тваринництво, будувати громадські приміщення. На будівництво громадських приміщень витрачено 470230 крб.

Завантажити наступні 18 зображень