В останні роки Україна чітко стала на шлях до остаточної політичної, історичної і моральної інтерпретації Голодомору як геноциду. На сьогодні все є для фінального і довершеного сприйняття смертей мільйонів українців в 1932-1933 роках як геноциду українського народу. Заперечення чого терпить поразку за поразкою.

Не за горами той час, коли залишиться лиш відбиватись від нападок, а не доводити невідому правду про Голодомор. Це й буде ознакою, що проміжок часу 1932-1933 рр. разом з тими подіями, які стались з українським народом за цей період, зайняв належне місце в історії України. Наповнення якої сприяє підвищенню рівня самодостатності українців. Забираючи нав'язувану придатковість історії нашого народу до інших народів.
В даному разі до російського. Коли применшенням, не виділенням і обходом трагедій голодоморів український народ пропонується розглядати в основному як частку історії Росії. Без своїх власних цілей, інтересів, окремого бачення влаштування життя в Україні. Що власне й привело з часом до Незалежності України. Яку не сприймають ті самі сили, які протидіють висвітленню і поширенню пам'яті про Голодомор.
Та попри їх старання результат з великою перевагою виявляється на українській стороні. Докази не залишають шансів на інше. А непослідовність і непереконливість противників Голодомору як геноциду українського народу слугує додатковим аргументом правоти відновлювачів історичної пам'яті. Не вдається також зашуміти питання Голодомору, виставляючи його розколюючим суспільство, не на часі, чи зашкоджуючим економіці країни через роздратування Кремля.
Масштаби загиблих під час Голодомору 1932-1933 рр. та спосіб в який вони загинули вражають і жахають водночас. Нелюдська комуно-більшовицька ідеологія, що усіляками способами хотіла знищити волелюбний український народ, українське селянство, яке практично одне на теренах бувшого СРСР мало сміливість протистояти і некоритись, саме в ньому вбачала найбільшого та найзапеклішого противника. Нарешті, можемо сміливо сказати усьому світу, що те що пережив український народ - це трагедія анітрохи не менша, а ніж Холокост єврейського народу, а в де чому й більш жахливіша.

Біля двохсот двадцяти чоловік (точну кількість встановити дуже складно), наших земляків з П'ятки, загинуло жахливою смертю, штучно створенного голоду. Гинули цілими сім'ями, першими вмирали чоловіки, за ними жінки та діти. Були випадки найжахливішого людожерства - їли свох дітей. В селі не залишилось тварин, з'їли усіх котів, собак, пацюків. Деяких рятувала присутність у селі заможних єврейських сімей, які за роботу підгодовували своїх односельців. Інші врятувались, працюючи на прокладані дороги Чуднів-Бердичів, отримуючи мізерні пайки. За наказом кремлівських партійних душогубів чуднівські і місцеві "активісти" вилучали у селян усе до останньої крихти. Деякі утікали із села на індустріальні будівництва на сході України, та тільки одиниці з них вижили. Помирали і каялись у своїх діяннях ті люди, які свого часу повірили більшовицькій брехні та приймали активну участь у встановленні "совєтской власті". Не хочеться згадувати усіх тих, хто прирікав на загибель власних односельців, вони не варті народної пам'яті, хочеться лише сказати, що в ці трагічні години люди допомагали одне одному як могли і знаходили в собі сили залишатись людьми. Голова колгоспу намагався зарадити голодуючим односельцям, за що був репресований. Нижче наведені документи, де можна побачити накази і мотиви влади, яка вчинила цей жахливий злочин.

Завантажити наступні 18 зображень