Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки. Раніше ця відбудова здебільшого зображалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувалася голод, що лютував в Україні у 1946-1947рр. муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війною країну.

Вже на кінець 1944 р. на 65% порівняно з довоєнним періодом були відновлені посівні площі. Хлібороби в 1944р. з кожного гектара зібрали по 10,8 ц зерна(в 1940 р. -14,6 цтр).Це дало можливість виконати державний план хлібозаготівель на 100,3%, а план здачі у фонд Червоної армії на 171,1%. У 1945р. колгоспи України мали розширити площі оброблюваних земель на 1 млн.гектарів. Проте виконання цього плану не було забезпечене відповідним зростанням матеріальних ресурсів, передусім трудових і тяглових. Багато працездатних колгоспників залучалося до відбудови промисловості
оскільки селянство було чи не основним джерелом поповнення швидкозростаючого робітничого классу. Основну силу в колгоспах становили жінки. У 1945 р. вони виробляли 72,2% всіх трудоднів. Тому виконати план по розширенню посівних площ можна було шляхом різкого підвищення напруженості праці. Величезні фізичні навантаженя
негативно вплинули на стан тяглової худоби. Обставини 1946-1947рр. Були аналогічними тим, що Мали місце в 1932-1933рр.,тобто в роки голодомору в Україні.Трагедія повторювалась. Під виглядом заготівель
держава проводила фактично повну реквізицію продовольчих ресурсів села і тим прирікала селянство на голод. Перша повоєнна зима у багатьох районах України виявилася малосніжною, а весна і початок літа найпосушливішими за кілька останніх десятиліть. Наприкінці весни територія, охоплена посухою, була навіть більшою, ніж у 1921 р. Лише у західних і північно-східних областях України погодні умови були
відносно сприятливими.Гіркий досвід минулого підказував селянам, що колгоспи і держава їх не врятують. Почалася масова втеча, особливо молодих, працездатних, у міста, на новобудови. Міністерство сільського господарства звернулося до уряду і ЦК КП(б)У з проектом постанови про неприпустимість самовільного залишення селянами колгоспів і повернення втікачів. Місцева влада подекуди наважувалася
надати допомогу голодуючим, звільняючи без погодження з керівництвом безнадійні колгоспи від виконання хлібозаготівелью. Забираючи останнє, держава добилася 60% виконання плану заготівель зернових Україною. Селяни ж залишалися без продовольства. Як і у попередні роки, вони сподівалися прогодуватися з присадибної ділянки. Але по війні підсобні господарства колгоспників майже повністю були розорені. На початку 1946 р. 43% колгоспників не мали корів, а 20% жодної худобини
взагалі, навіть птиці. В результаті голод нещадно душив селян і від нього померло 1 млн чоловік. Було зафіксовано випадки людоїдства, майже 3 млн хворіли на дистрофію, анемію. У Москві, Києві, обласних і районих центрах України було відомо про такий жахливий стан на селі. Але партійно-державний апарат ніяк не реaгував на це.
Як і у 1932-1933 рр., уряд робив вигляд, ніби ніякого голоду немає. Більше того сталінське керівництво продовжувало вивозити зерно за кордон. У 1946 р. його було експортовано 1,7 млн т, причому значна частина передавалася іноземним державам безкоштовно у формі братерської допомоги. Питома вага в ній України булла значною. Серед країн куди направляли допомогу - Болгарія, Чехословаччина, Румунія,
Польща. Навіть Франція не булла обділена. Їй як союзниці війни відправлено 600 тис.т зерна, знову ж таки значна частина його з України, селян якої нещадно косив голод. До співвідчизників же замість допомоги застосовувався Закон про “п’ять колосків” .Тисячі
колгоспників у тому числі підлітків і жінок, безжалісний режим засудив як саботажників та підривників соціалістичного господарювання на селі. Голод 1946-1947рр. супроводжувався посиленням репресій стосовно різних верств населення, зокрема сільських жителів. 4 червня 1947р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла укази «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського
майна». У відповідності з ними крадіжка колгоспного, державного майна, в тому числі зрізування та збирання голодними людьми колосків, передбачала ув’язнення від 7 до 10 років з конфіскацією майна. На вересень 1947р. в суди направлено понад 10 тис. таких справ.
І лише тоді, коли голод почав загрожувати масовим вимиранням селянства, керівництву УРСР вдалося нарешті вжити конкретних заходів. Неодноразово до вождя всіх народів з листами й доповідними записками про стан справ в Україні звертався тодішній перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов. Це викликало роздратування диктатора, який в одній із телеграм назвав керівника комуністів України “сумнівним типом”.
Саме в цей час центр нарешті вирішив надати продовольчу допомогу селянству України. Село вступило у посівну кампанію, але без допомоги держави засіяти поля тобто закласти основу врожаю 1947 р. було просто неможливо. Колгоспники одержали 60 тис.т зерна, що хоча й запізно, все ж таки дозволило підтримати і врятувати від смерті 3,4 млн селян, які брали участь у весняних польових роботах. Урожай 1947р. був добрий, і голод припинився.

Завантажити наступні 18 зображень